Олександр Довженко

Олександр Довженко

Авторы:

Жанр: Литературоведение

Циклы: не входит в цикл

Формат: Полный

Всего в книге 7 страниц. У нас нет данных о годе издания книги.

В книге рассказывается история главного героя, который сталкивается с различными проблемами и препятствиями на протяжении всего своего путешествия. По пути он встречает множество второстепенных персонажей, которые играют важные роли в истории. Благодаря опыту главного героя книга исследует такие темы, как любовь, потеря, надежда и стойкость. По мере того, как главный герой преодолевает свои трудности, он усваивает ценные уроки жизни и растет как личность. Книга завершается финалом, связывающим воедино темы и сюжетные линии, исследуемые на протяжении всей истории. В целом, книга представляет собой увлекательное и наводящее на размышления чтение, которое исследует человеческий опыт уникальным и осмысленным образом.

Читать онлайн Олександр Довженко


Максим Рильський

Олександр Довженко

Стаття


Я тільки недавно точно пригадав, коли вперше зустрівся з Олександром Довженком. Це було в 1920 році. Олександр Петрович був тоді секретарем Київського губернського відділу наросвіти, завідував також (про це пише він у своїй автобіографії) відділом мистецтва, був комісаром Драматичного театру ім. Шевченка. Як само відбулося наше знайомство, не можу пригадати. Скажу тільки зразу: не був він тоді ще ні художником, ні кіномитцем, не мав ніякого голосного імені, а проте на всіх, буквально на всіх людей справляв враження надзвичайно талановитої, гарячої, закоханої в життя людини, особливої людини. Про що б не заходила мова — про нові вистави у театрі, про шкільні справи (я тоді вчителював на селі), про вчинену комусь несправедливість, про мистецтво й літературу, про вузькість поглядів у декого з громадських діячів того часу чи про перспективи народного господарства, — Довженко займався, як вогонь, хоча не раз до палких речей домішував добру пайку суто українського гумору, скрашуваного, як сонячним промінням, чарівною його усмішкою. У мене залишилось таке враження, що й тоді я вже знав напевне: ця надзвичайна людина відзначиться в житті надзвичайними якимись ділами, хоч невідомо ще було не тільки мені, а й самому Довженкові, в якій само сфері. «Довженко» — це слово, яке з притиском вимовляли всі, хто тільки з ним стрічався.

Звичайна схема, яку дає й сам Олександр Петрович у згаданій вже автобіографії, така: переживши різні життєві перипетії, вперше «знайшов себе» Довженко 1923 року в Харкові, виступаючи як художник-ілюстратор і карикатурист у тогочасній пресі, а також працюючи над удосконаленням художньої своєї вмілості. Справді, й тепер, переглядаючи старі газети та журнали і натрапляючи в них на рисунки, підписані псевдонімом (власне, іменем) Сашко, відчуваєш який гострий олівець мав отой Сашко, яку тонку кмітливість і спостережливість, і думаєш: а таки ж дійсно міг із Довженка вирости справжній, високої міри майстер образотворчого мистецтва. Думав це і говорив він не раз і сам. Проте (продовжуючи схему) раптом, саме раптом, Довженко круто повернув в іншу сторону. (Мотиви цього повороту він викладає в автобіографії, але йдеться не про них.) «В червні 1926 року я просидів ніч у своїй майстерні, підбив підсумки свого певлаштованого тридцятирічного життя, вранці пішов з дому і більше не повертався. Я виїхав в Одесу і влаштувався на роботу на кінофабрику як кінорежисер». Влаштувався, до речі, не маючи ніякісінької підготовки до праці в кіно. Очевидно, і тут діяла та яскрава талановитість, яка відразу привертала до себе людей і вселяла в них віру в Олександра Довженка…

Отже, схема така: працював на радянській роботі, потім був журнальним художником, потім став кінорежисером і на цьому ніби крапка. Ніби крапка, бо й справді всі дальші роки Довженкового життя позначені роботою в кіно…

Але це була не рядова робота рядового кінорежисера. Відомо, що більшу частину сценаріїв до своїх фільмів, властиво, майже всі, написав Довженко сам. І хвалителі його, і хулителі (а й таких не бракувало на прекрасному й гіркому довженківському шляху) не могли не визнати глибокої своєрідності його сценаріїв. Одначе про хист Довженка як письменника, як майстра с л о в а заговорили на повен голос тільки в роки другої світової війни, коли він потрясав радянських людей своїми пристрасними, полум'яними, громовими оповіданнями, нарисами, статтями, прилюдними виступами…

І недавно довелось мені чути від одної спостережливої й тонкої людини гадку, ніби Довженко по-справжньому знайшов себе як письменник. Це вже неначе втретє — і остаточно — «знайшов себе»!

Справа стоїть, очевидно, по зовсім так. У кіномистецтві зробив Довженко найбільше, кіномитцем він був, так би мовити, природженим… А правда полягає в тому, що все життя поєднував він у собі і художпика-образотворцн, і письменника, і кінорежисера, і мислителя та громадського діяча. Правда полягає в тому, що творчу сна-чцину Довженка треба брати у всій її чудовій сукупності. І при цьому слід пам'ятати, Що весь вік ця людина шукала і ніколи не заспокоювалась на знайденому, що був Довженко органічним новатором, відкривачем нових обріїв у мистецтві і в житті. А мистецтво й життя були для нього нероздільними.

Створені Довженком кінофільми здобули собі світову славу. За життя автора про них багато сперечалися. Довелося Олександрові Петровичу вислухати з приводу їх чимало несправедливого та прикрого, що гіркою отрутою напувало йому серце. Нині можна вважати загальновизнаним, що Довженко — один з найбільших майстрів радянського і світового кіномистецтва. Вклад його в художню прозу, драматургію, публіцистику ввійшов у золоту скарбницю нашої культури. Для всієї діяльності автора «Землі», «Щорса», «Поеми про море», «Зачарованої Десяи», «Повісті полум'яних літ» характерне те, що кожний його новий твір був і новим етапом у мистецтві, що в кожній повій речі ставив перед собою майстер нові завдання і по-новому розв'язував їх, що він ніби не знав слова «зупинка».

Проте весь творчий шлях цього неспокійного митця був позначений єдністю його основних естетичних принципів, етичних і філософських поглядів, єдністю ставлення до дійсності, до життя, до минулого, сучасного і майбутнього рідної країни, всього Радянського Союзу і всього людства. Визначити цю єдність, накреслити основні риси творчого світогляду і творчої практики Довженка допомагає нам не тільки безпосереднє знайомство з його фільмами, кіносценаріями, драмами, оповіданнями і т. ін., а й пильне читання не так давно зібраних і опублікованих лекцій, промов, «заготовок» до сценаріїв, щоденникових записів і т. ін. І перед нами постає творчість Довженка у всьому своєму багатстві, як складна й могутня симфонія.


С этой книгой читают
Вещунья, свидетельница, плакальщица

Приведено по изданию: Родина № 5, 1989, C.42–44.


Сто русских литераторов. Том третий

Появлению статьи 1845 г. предшествовала краткая заметка В.Г. Белинского в отделе библиографии кн. 8 «Отечественных записок» о выходе т. III издания. В ней между прочим говорилось: «Какая книга! Толстая, увесистая, с портретами, с картинками, пятнадцать стихотворений, восемь статей в прозе, огромная драма в стихах! О такой книге – или надо говорить все, или не надо ничего говорить». Далее давалась следующая ироническая характеристика тома: «Эта книга так наивно, так добродушно, сама того не зная, выражает собою русскую литературу, впрочем не совсем современную, а особливо русскую книжную торговлю».


«Сказание» инока Парфения в литературном контексте XIX века

«Сказание» афонского инока Парфения о своих странствиях по Востоку и России оставило глубокий след в русской художественной культуре благодаря не только резко выделявшемуся на общем фоне лексико-семантическому своеобразию повествования, но и облагораживающему воздействию на души читателей, в особенности интеллигенции. Аполлон Григорьев утверждал, что «вся серьезно читающая Русь, от мала до велика, прочла ее, эту гениальную, талантливую и вместе простую книгу, — не мало может быть нравственных переворотов, но, уж, во всяком случае, не мало нравственных потрясений совершила она, эта простая, беспритязательная, вовсе ни на что не бившая исповедь глубокой внутренней жизни».В настоящем исследовании впервые сделана попытка выявить и проанализировать масштаб воздействия, которое оказало «Сказание» на русскую литературу и русскую духовную культуру второй половины XIX в.


Словенская литература

Научное издание, созданное словенскими и российскими авторами, знакомит читателя с историей словенской литературы от зарождения письменности до начала XX в. Это первое в отечественной славистике издание, в котором литература Словении представлена как самостоятельный объект анализа. В книге показан путь развития словенской литературы с учетом ее типологических связей с западноевропейскими и славянскими литературами и культурами, представлены важнейшие этапы литературной эволюции: периоды Реформации, Барокко, Нового времени, раскрыты особенности проявления на словенской почве романтизма, реализма, модерна, натурализма, показана динамика синхронизации словенской литературы с общеевропейским литературным движением.


«На дне» М. Горького

Книга доктора филологических наук профессора И. К. Кузьмичева представляет собой опыт разностороннего изучения знаменитого произведения М. Горького — пьесы «На дне», более ста лет вызывающего споры у нас в стране и за рубежом. Автор стремится проследить судьбу пьесы в жизни, на сцене и в критике на протяжении всей её истории, начиная с 1902 года, а также ответить на вопрос, в чем её актуальность для нашего времени.


Коды комического в сказках Стругацких 'Понедельник начинается в субботу' и 'Сказка о Тройке'

Диссертация американского слависта о комическом в дилогии про НИИЧАВО. Перевод с московского издания 1994 г.


«Если», 2003 № 03

Кейдж БЕЙКЕР. КАРАВАНЛюбители острых ощущений могут готовиться к походу. Путь неблизкий, мир странный, компания подобралась душевная — что еще надо?Геннадий ПРАШКЕВИЧ. ПЕРСТЕНЬ НА ТРИ ЖЕЛАНИЯА как у вас там с фамилией?Стивен ПАЙЗИКС. ЗАВИСИМОСТЬКто-то берется за спицы из любви к рукоделию, кто-то — успокоить нервы, а кто-то — совсем с иной целью.Кирилл БЕНЕДИКТОВ. КОНКИСТАДОР В СТРАНЕ СНОВПалач смакует свою роль, забавляясь наивным неведением «клиента». А тот все толкует о каком-то Пути Богов.Александр ЗОРИЧ.


Хитклиф

Дочь йоркширского викария получила от случайного попутчика пачку писем некоего Хитклифа из поместья Грозовой перевал к подруге детства Кэти Эрншо… Она прочитала и поразилась сходству адресанта писем и мужчины, о котором часто рассказывала ее сестра Эмили.В письмах заключено все: что думал и чувствовал Хитклиф, когда покинул Грозовой перевал, что он хотел рассказать своей Кэти, что было между ними. Шарлотта и Эмили узнают тайну личности Хитклифа и настоящий конец этой истории…



Воображаемые встречи

Шуман, Шопен, Лист, Вагнер… Об этих великих западных композиторах — романтиках XIX столетия и их окружении рассказывают повести, составляющие эту книгу. Современники, почти ровесники, все четверо испытали на себе влияние революции 1830–1848 годов. Это во многом определило их творческий путь, прогрессивное содержание и разнообразные формы их музыки.Каждая из повестей написана в своем, особом ключе. Повесть о Шумане — в виде записок современника и друга Шумана, ученика того же профессора Вика, у которого учился и Шуман; «Воображаемые встречи» (повесть о Шопене) — состоит почти сплошь из воображаемых диалогов между писателем — нашим современником, задумавшим написать книгу о Шопене, и друзьями юности великого польского композитора; повесть о Листе («Наедине с собой») — в виде своеобразной исповеди композитора, адресованной молодому поколению.Заключающая книгу повесть «Мейстерзингер» (о Вагнере), написанная от третьего лица, богата вставными новеллами, что также придает ей своеобразный характер.Хотя повести, составляющие книгу, и не связаны сюжетом, но их герои переходят из повести в повесть, поскольку в жизни они были тесно связаны общностью творческих интересов.Название книги «Воображаемые встречи» не случайно.


Другие книги автора
Стихотворения и поэмы
Жанр: Поэзия

Виртуозная техника и мелодичность стиха, разнообразие жанров, широкий тематический диапазон и философская окраска лирики отличают творчество прославленного мастера украинской советской поэзии Максима Рыльского (1895–1964). В книгу избранных произведений поэта вошло все самое значительное из его обширного стихотворного наследия. Многие стихотворения Рыльского, включенные в это издание, на русском языке звучат впервые.