Спогади військового міністра УНР генерала Грекова
Спогади генерала Грекова мали бути надруковані в журналі "З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ", однак надрукувати їх так і не вийшло. Матеріал було надано Ярославом Тинченком в такому вигляді, як він мав друкуватись у журналі, і я вирішив нічого з тексту не прибирати, а викласти документ таким, як він є - включаючи "журнальний" вступ упорядника. - Євген Пінак
***
Редакція нашого часопису продовжує публікацію матеріалів, пов`язаних із життям та діяльністю колишнього військового міністра Української Народної Республіки та головнокомандувача Української Галицької армії генерал-майора генштабу російської служби Олександра Петровича Грекова. У цьому номері ми пропонуємо увазі читачів спогади генерала, присвячені українізації на фронті у 1917 році («На Украине в 1917-м году»), діяльності на посаді командувача військами Південної групи армії УНР (“Переговоры украинской Директории с французским командованием в Одессе в 1919 году»), військового міністра Директорії («Петлюровщина»), нарешті – оповідання про арешт та заслання в 1948-1956 роках («Восемь лет в ссылке в Советском Союзе»). Всі ці спогади О.П. Греків написав вже після повернення з Радянського Союзу – приблизно з 1956 по 1958 рік. Після смерті генерала його донька, швидше за всього, пропонувала спогади багатьом видавництвам, в тому числі – й українським. Зокрема, в 1964 році у 10 номері журналу “За Державність” вийшов сильно порізаний редакцією нарис О.П. Грекова “На Україні в 1918 році”. Напевно, саме таке легковажне ставлення до спогадів батька (а може, й відмова редакції друкувати чпогади через антипетлюрівську позицію автора) не могло вдовольнити його власницю, якак врешті-решт передала статті генерала до російського білоемігрантського часопису, що виходив у Каліфорнії – “Вестник Первопоходника”. Цей часопис був заснований ветерантами Добровольчої та колчаківських армій і публікувався невеличким накладом – 100-200 екземплярів. Незважаючи на те, що спогади О.П. Грекова виявилися не зовсім “профілюючими” для “Вестника Первопоходника”, редакція часопису все одне взялася за їх публікацію, усвідомлюючи, що будь-яка мемуаристика того часу у майбутньому стане цінним історичним джерелом. Насьогодні в Росії існує три чи чотири неповних комплекти “Вестника Первопоходника”. Спогади Грекова публікувалия у кількох номерах, а тому їх довелося відновлювати по двох комплектах, що зберігаються у приватному зібрання історика Сергія Володимировича Волкова та у Державній історичній бібліотеці Росії. «На Украине в 1917-м году» були опубліковані у “Вестнике Первопоходника” №43, 44 за 1965 рік; “Переговоры украинской Директории с французским командованием в Одессе в 1919 году» -- у №№45-50 за 1965-1966 роки; «Петлюровщина» -- у №51-52 за 1966 рік, нарешті, «Восемь лет в ссылке в Советском Союзе» -- у №59-60 за 1966 рік.
Публікація Ярослава Тинченка
Журнал “ВЕСТНИК ПЕРВОПРОХОДНИКА”, №43
От редакции. С настоящего номера мы начинаем печатать еще не появлявшиеся нигде в печати воспоминания генерала А.П.Грекова, бывшего Главнокомандующего Украинской, а затем Галицийской Белой Армии, любезно предоставленные дочерью генерала Грекова Елизаветой Александровной. Записки генерала Грекова весьма интересны по содержанию и охватывают период времени с 1917 по 1959 год.
БИОГРАФИЯ ГЕН. ШТАБА ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА АЛЕКСАНДРА ПЕТРОВИЧА ГРЕКОВА.
Род Грековых произошел из Греции, и родословная их в России начинается в 15-м веке. При венчании Иоанна 3-го с греческой царевной Софией Палеолог в 1472 г. присутствовала привезенная ею свита, в числе которой был также и ее соотечественник Логофетос. Он остался в России, и из-за трудности его иностранной фамилии был прозван просто “грек”; это прозвище перешло на его потомков, а во время царствования Екатерины 2-й к нему был прибавлен суффикс “ов”. С течением времени Грековы получили дворянство за военную доблесть: в их гербе был византийский крест, указывающий на их происхождение. Во время царствования Александра 1-го Иван Кириллович Греков, генерал и участник Наполеоновских войн, приобрел имение в Черниговской губернии, в Глуховском уезде, которое унаследовал его сын Гавриил, а затем внук Петр. Петр Гаврилович Греков был женат на дворянке Марии Григорьевне урожд. Дидевич, их старший сын Александр Петрович Греков родился 21 ноября (ст.ст.) 1875 г. Он учился в гимназии в Москве и уже с ранних лет имел склонность к военным наукам, но отец его этому не сочувствовал и потребовал от него, чтобы он поступил на юридический факультет Московского Университета. Исполнив волю отца, он окончил полный курс с дипломом 1-ой степени, но не оставил своей мечты о военной карьере, и в конце концов отец его с этим примирился.
Александр Петрович поступил в Московское Военное училище, где окончил полный курс двух классов по 1-му разряду, и дополнительный курс успешно. За отличные успехи в науках он был произведен в 1905 году в штабс-капитаны и был командирован в Л.Гв.Егерский полк.
В том же году он женился на Наталии Ивановне Кабат, дочери гофмейстера Выс. Двора, тайного советника и сенатора Ивана Ивановича Кабат. (Наталья Ивановна была внучкой известного лейб-окулиста Александра 2-го Ивана Кабата; Кабаты были выходцы из Венгрии, попавшие в Россию в начсале 17 века и получившие впоследствии русское подданство и дворянство). От этого брака у него был сын Олег, который рано умер, и дочь Елизавета, которая живет в столице Австрии Вене.
